Дефіцит картоплі та шалений імпорт: як врятувати від краху виробництво крохмалю

Вирощування картоплі на крохмаль українські картоплярі вважають невигідною справою. Це відображається і на переробці: із шести виробників крохмалю в Україні лишилося працювати лише два: «Вимал» та «Крохмалепродукти Оране».

Директор ПБП «Вимал» Сергій Самоненко розповів AgroPortal.ua, чому картопляний сегмент потрапив у патову ситуацію, та чи ще є шанс відродити традиційну галузь.

Крохмальній галузі не вистачає картоплі

На сьогодні крохмальна галузь потерпає від дефіциту картоплі. За овоч крохмальні заводи України платять на 30% більше, ніж крохмальні заводи в Європі. Але за ці гроші у якості сировини вони отримують свинячу не кондицію, яку в ЄС не приймають на переробні підприємства, а утилізують.

У сезоні 2019-2020 рр. за неї платили вдвічі дорожче, ніж за кордоном. Але навіть така пропозиція не зацікавила українських картоплярів.

Незважаючи на це, виробляємо продукцію. Ще й потім прагнемо конкурувати з європейським крохмалем на зовнішніх ринках. Звичайно, за рахунок мінімізації власної маржинальності.

Всі довкола розвивають картоплярство

На сьогодні Україна з усіх сторін оточена країнами, які вважають картоплярство провідною галуззю власного сільського господарства: Євросоюз, Білорусь, Російська Федерація. Там давно реалізовані державні програми розвитку картоплярства, які охоплюють насінництво, зрошення, агротехнології, будівництво сховищ та переробних підприємств, компенсацію вартості кредитних ресурсів та відшкодування частки прямих інвестицій.

Наприклад, в Євросоюзі було три дотації: для тих, хто вирощує сировину, переробному заводу та експортна, які сумарно складали 250 євро за тону крохмалю при ринковій ціні крохмалю 500 євро за тону.

1 січня 2013 року ці дотації припинили діяти. Один рік ми прожили більш-менш в рівних умовах. Потім з 2014 року в ЄС повернули дотацію на землю.

У 2004 році в ЄС була реалізована комплексна програма переоснащення картоплепереробної галузі. При купівлі будь-якого обладнання, нового чи того, яке вже було у використанні, переробник отримував компенсацію 50% вартості обладнання, а на другу половину вартості – кредит під 0,01%. У цей період часу в західній частині Європи тільки лежні не модернізували виробничі потужності.

У таких умовах конкуренція з західно-європейським напрямком картоплепереробки на рівних умовах не можлива.

Білорусь свою комплексну державну програму розвитку картоплярства закінчила в 2015 році. Ця програма охоплювала весь ланцюжок картоплярства: насінництво,  агротехнології, будівництво сховищ та переробних підприємств. За державні кошти білоруси побудували три нові крохмальні заводи.

Російська Федерація провела кілька державних програм обласного характеру. Розуміння розміру цих програм приходить на прикладі Брянської області, яка за валовим вирощуванням картоплі та її переробкою випередила всю Білорусь.

Імпорт картоплі збільшився на 2500%

Наразі ситуація з різними товарними групами в Україні – картопля, пюре картопляне у вигляді пластівців, крохмаль картопляний, картопля фрі – складається далеко не найкращим чином.

Імпорт картоплі в Україну за останні два роки збільшився на 2500%. Тобто, у 250 разів. Це в основному картопля з РФ.

Імпорт картопляного крохмалю збільшився на 700%. Переважно це продукція з Білорусі. Наразі ним заповнено 50% українського ринку.

Україна імпортує 100%  пюре картопляного у вигляді пластівців. Сьогодні у нас залишилася одна потужність з виробництва цього товару – у Чернігівській області – і вона вже два роки не працює.

Російська картопляна агресія в Україну

Я чітко бачу багаторічні сплановані системні дії РФ, направлені проти українського картоплярства та крохмалепродукції.

Спочатку вони впровадили багаторічні тарифні та карантинні заборони на ввезення української картопле- та крохмалепродукції, що знищило наші переробні підприємства.

Потім через державні програми модернізували власне картоплярство. Навіть переробні потужності  розташували по всьому периметру нашого кордону: величезний крохмальний завод в Клімово, суперсучасні заводи з виробництва картопляного пюре в Погарі, Воронежі, Тульській області, в Міллєрово – потужний завод з виробництва кукурудзяного крохмалю.

Залишаємо картоплярство чи ні?

Нам потрібно прийняти рішення: чи потрібне нашій країні картоплярство. Якщо не потрібне, то і нічого робити не треба. Якщо потрібне, то маємо без будь-якого перебільшення останній шанс. ЗАРАЗ – АБО НІКОЛИ.

Для цього потрібно взяти за приклад досвід інших країн і пройти такий самий шлях. Маємо модернізувати весь ланцюжок картоплярства: насінництво, зрошення, агротехнології, будівництво сховищ та переробних підприємств. І зробити це для всіх товарних груп промислового картоплярства: картоплі свіжої, крохмалю картопляного, пюре у вигляді пластівців, картоплі фрі. Маємо впровадити механізми компенсації державою вартості кредитних ресурсів та відшкодування частки прямих інвестицій після закінчення будівництва та введення в експлуатацію потужностей.

Заборонити російський імпорт

Але вищеперерахованого не достатньо. Для успішної реалізації державної програми розвитку картоплярства необхідно нейтралізувати зовнішні негативні впливи.

Найперше, що потрібно зробити – припинити фінансувати країну-агресора та заборонити російський імпорт за всіма групами промислового картоплярства. Якщо обмежитися лише забороною свіжої картоплі, то отримаємо підвищення вартості сировини для української переробки і російська перероблена продукція викине українську з ринку.

Друге, зрозуміти, що сьогодні РФ використовує Білорусь як майданчик для безмитного проникнення в Україну продукції російського виробництва. 1 січня 2016 року РФ в односторонньому порядку вийшла з Угоди про вільну торгівлю з Україною, і тепер в торгівлі між Україною та РФ діють митні режими ВТО, які передбачають взаємне стягнення ввізних мит. З Білоруссю ми маємо Угоду про вільну торгівлю, а це відсутність ввізних мит. Тому російська продукція заходить на митну територію України під виглядом білоруської.

Роль Білорусі у торгівлі з Україною змінилася: РФ використовує Білорусь як троянського коня, для власної економічної агресії проти України. Потрібно вилучити вказані товарні групи з режиму вільної торгівлі з Білоруссю.

Вище перераховані заходи мають діяти не менше 8 років. 5 років піде на впровадження програми розвитку картоплярства і будівництво переробних потужностей. Ще приблизно 3 роки необхідно буде витратити на навчання персоналу та менеджменту новозбудованих підприємств.

Третє – в рамках торгової частини Угоди про асоціацію з Євросоюзом ми на сьогодні маємо просто нікчемні квоти на безмитне ввезення української аграрної продукції до ЄС. Це близько чотирьох десятків товарних груп. Серед них – зерно, м’ясо, молоко, масло, курятина, мед, крохмаль, цукор, соки та інші. Це – наша традиційна продукція, яку ми вміємо робити.

Візьмемо зерно. Його валовий збір в нашій державі становить на рік близько 80 млн т, а загальна квота на безмитне його ввезення до Євросоюзу – близько 2 млн т. Тобто, 4% від нашого валового виробництва.

Так само – з олією та курятиною. Квота на більшість товарних груп вибирається за перший місяць року, на крохмаль – під 0% до кінця року. Потрібно безкомпромісно та жорстко вимагати значного збільшення розміру квот на безмитне ввезення до ЄС української агропродукції.

Виконавши всі ці заходи, маємо шанс відновити картоплярство в Україні.

Розуміючи критичність ситуації в картоплярстві Уряд України схвалив Концепцію Державної цільової програми розвитку промислового картоплярства на період до 2025 року. Проте на сьогодні ситуація щодо реалізації цієї програми вкрай сумна.

 

Джерело: https://www.agroone.info/

error: Content is protected !!